• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Інформація про заклад

Інформація про заклад

Історія розвитку Хотинської ЗОШ І-ІІІ ст

Історія розвитку Хотинської ЗОШ І-ІІІ ст.

Керівник музею „Історії школи” вчитель української мови і літератури Мельник О.В.

„Народ наш завжди був вільним, завжди поривався до науки, - і на дорозі йому тут ніхто ніколи не ставав. П.Алепський, що приїздив в Україну року 1653, писав про українців, що всі вони, за невеликим винятком, грамотні, навіть більшість їх жінок і дочок уміють читати... А дітей у їх більше ніж трави, - і всі діти вміють читати, навіть сироти...” (за І.Огієнком).

З архівних джерел відомо, що 1764-1779р.р. існувала Церковно-приходська школа і в нашому с.Хотин, зокрема у 1778р.дітей навчав хотинський вчитель (дидаскол) Федір Гацкевич.

В цей період церква належала уніатам і записів українською мовою ніде не знайдено. Ймовірно, що навчання могло вестись і польською, і латинською, і церковно-слов’янською мовами.

Є підстави вважати, що школа діяла безперервно. А з жовтня 1894р.дітей села навчав грамоти псаломщик Яків Лопухович, у Церковно-приходській школі, яка знаходилась у прибудованій кімнаті його будинку. Тоді навчалось більше півсотні дітей. Учні не мали зошитів, писали грифером на гриферних дощечках і вчились читати по церковно-слов’янських і українських книжках. Оскільки священик навчав Закону Божого, то діти знали напам’ять багато молитв. Закінчити два класи Церковио-приходської школи - означало мати високу грамоту.

У 1915р. с.Хотин було під десятимісячною окупацією мадярів, які відкрили школу у будинку біля церкви на землі священника (тепер там побудована садиба, що належить Крумшину Богдану). Навчання велося українською мовою, але дітей заохочували до вивчення мадярської. Учням давали пити гурту (чай, або кава), а хто вивчив „Отче наш” по мадярськи, то отримував подвійну порцію.

У цьому ж році в село прибув із військом полковий священик, вчитель за освітою, Дмитро Лозов’юк. З його сім’єю у Хотин у 1917 р. приїхала рідна сестра матушки - Олександра Григорівна Ісаєвич (1880 р.н.). яка у хаті місцевого дяка почала навчати дітей. Оскільки хата була дерев’яна і з пічним опаленням, то вона з якихось причин згоріла, тоді столи поставили на подвір’ї священника, і під розлогими липами навчали дітей. Згодом хату псаломщика відремонтували, приставивши невеличку кімнату, що і надалі слугувала школою.

Церковно-приходська школа-хата у сільського дяка продовжувала існувати, і доки вона не розвалилась, там учителювали українка Наталка Чабан і вчитель на прізвище Побігун.

Згодом Церковно-приходську школу відкрили у хаті Харковського Павла (тепер вулиця Шкільна), де продовжував вчителювати Побігун Михайло і його дружина Валентина.

У цій школі було два зали - в одному навчали дітей, а в другому жили вчителі. Дітей було до 20-ти, на всіх три книжки. Вчились українською мовою, а польську викладав Побігун Михайло, він же часто бив дітей лінійками по долонях, а вчителька була дуже милосердна. Ця Церковно-приходська школа проіснувала приблизно до 1935 року.

З 1920 року почалась полонізація школи, і в село прислали вчителів - католиків подружжя Станьковських Міхала (поляк) і Зосю (українка, але прийняла польське підданство, дівоче прізвище Крилова). Згодом приїхала пані Яніна. Вчителі-поляки, відкрили Початкову (Повшехну) школу у хаті Прокопчук Марфи (тепер вулиця Зелена), куди через деякий час приїхала полячка Гом’янка Людвіга. Початкова школа - хата почала діяти приблизно з 1920-1921 р.р. Складалася вона з двох кімнат.

Дітей було багато і навчання проводилось у дві зміни. Майже всі уроки велись польською мовою, а окремо викладалась руська (українська) мова. Діти звертались до вчителів „пан Станьковський” і „пані Станьковська”. Пан Станьковський зібрав з дітей по 20 грошей і купив дітям радіо, а згодом фільмоском. Великим задоволенням для учнів було німе кіно, яке крутили на ґанку. Саме подружжя Станьковських було ініціаторами побудови школи у селі. Польська влада вимагала, щоб школа будувалась поблизу храму, бо священик ходив викладати Закон Божий. Будівельний матеріал вивезли на місцевість де тепер проживають Парфенюк Василь і Закревська Ганна (вулиця Зелена). Колись земля на цій території належала о. Дмитру Лозов'юку. Однак це місце було на окраїні села і школу почали будувати у 1936-1937 р.р. посередині села теж на священиковій землі. Отець Дмитро Лозов'юк не хотів давати цю землю під забудову школи, однак сільська влада без відома священника оформила дозвіл на побудову школи і о. Дмитро все ж таки освятив місце під забудову „храму науки на селі”. У 1937 році школа була вже відкрита. Вона будувалась під гімназію, оскільки п'ятий клас вважався гімназійним. Проте ця школа так і була початкова, і навчання велося на польській мові.

Зі спогадів колишніх учнів дізнаємось, що у школі завжди панували спокій і висока дисципліна. Діти сиділи за столиками-партами по двох і кожен мав свій стільчик. У класах було більше 30-ти дітей. Майже у кожному класі висів портрет польського Президента Пелсудського, згодом Редзміго, а над ним - чорний хрест товщиною три сантиметри. Очевидці стверджують, що школа була прибрана, чиста, все мало своє місце, а кожен учень повинен носити дерев'яну лопатку і ганчірку, щоб витирати взуття у будь-яку пору року. У класах діти перевзувались у полотняні тапочки в яких на коридорі займались фізкультурою. До 1939 року у цій школі вчителювали подружжя Станьковських, пані Яніна і пані Гом'янка Людвіга, о. Дмитро Лозов'юк навчав дітей Закону Божого.

Перший прихід Радянської влади у вересні 1939р. вніс нові зміни в розвиток освіти на селі. Радянська влада вважала, що польське навчання було не досконале, і діти повторно навчались у 4 класі. Тоді у класах було більше як по 30 дітей, ходили діти з Гоноратки, сиділи по троє за партою. Саме з 1939 року Хотинська початкова школа отримала статус Хотинської семирічної школи, а навчання повністю стало україномовним. Почали вивчати нові предмети: алгебру, геометрію, географію Європи і Азії, історію СРСР, а учні організували випуск шкільної газети. Школою продовжував керувати Станьковський Міхал, хоч в село приїхали нові вчителі зі сходу. Алгебру і геометрію почав навчати вчитель на прізвище Мірошник, а Веремеєнко - українську мову і літературу.

У 1939р. панський будинок Свєшнікових був наданий бідним людям, і в ньому з 1939-1941 р.р. діяли школа, клуб і сільський комітет. У панському маєтку були надані кімнати для 1-2 класів і там дітей навчали Свєшніков Ігор Кирилович і його дружина Ірина Олександрівна, а також здібна учениця-старшокласниця Тетяна Кундзерук. Згодом подружжя Свєшнікових навчали і в школі. Ігор Кирилович вчив історію,, а Ірина Олександрівна - українську мову і співи, чудово грала на фортепіано.

Ігор Кирилович працював у Хотинській школі до 1944 року, а Ірина Олександрівна, викладаючи і в сусідніх селах, - до 1946 року.

З 40-их років у школі працювали Кухарчик Василь - вчитель української мови і літератури і Григор'єв Анатолій - вчитель російської мови.

Період з 1941 - 1944рр. жителі Хотина характеризували словами „З Берестечка до Козина - самостійна Україна”, а школа мала назву „Хотинська Народна школа”. Її полонила нова національна ідеологія і вчителі-поляки змушені були залишити село. Тоді посади директора у школі не було, але всі уроки читались згідно розкладу, і учні знову випускали шкільну газету. Авторитетним в школі був вчитель української мови і літератури Олеськів Сергій (псевдо Негус), член ОУН, який загинув у 1943 році при виконанні завдання. А в знак пам’яті йому насипали велику могилу на перехресті вулиць Зелена і Нова, тепер там стоїть хрест (фігура). О.Дмитро Лозов'юк знову викладав закон Божий, і його діти теж вчителювали. Віктор Дмитрович вчив малювання і географію, а Ігор Дмитрович приватно навчав дітей історії.

В 1944-1945 роках траплялися випадки, що школа на деякий час була закрита. Однак навчання старшокласників, за їх бажанням, продовжувалось у хаті Кватири Василя Степановича, де разом з ним вчителювала його сестра Настя. Вони ж видавали учням довідки про здобуття семирічної освіти. Однак цей документ вважався дійсним тільки при тодішній „самостійній Україні”. З відомостей про зарплату вчителям Хотіньської початкової школи дізнаємось, що у липні 44-го року Кватира Настя Степанівна працювала і в школі.

З тих же джерел відомо, що у 1944-1945 році завідуючою Хотіньської ПШ була Сендульська Тетяна Володимирівна, і ще працювала вчителька Білецька Ольга Яківна. В школі була одна техпрацівниця і сторож. Колишні учні згадують, що, сидячи за партою, не раз чули гул ворожих літаків, які пролітали над школою і скидали бомби, одна з яких мало не влучила в школу, і з вікон повипадали шибки.

У 1945 році в село приїхали дві вчительки - Хоменко Тетяна Трохимівна (працювала завучем ПШ) і Іваненко Галина Яківна. В цей час існувала школа у колишньому панському маєтку, а новозбудована школа була закрита. У початковій школі навчалось більше 100 дітей, здебільшого переростки, які не вміли ні читати, ні писати. Вчителі змушені були працювати в три зміни. В першу зміну навчались діти 7-12 років, у другу - 12-15 років, всі інші і дорослі навчались у вечірній школі. Уже з кінця 45-их початку 46-их років знову почала діяти школа і старші учні здобували у ній неповну середню освіту. Школа потребувала ремонту: двері підпиратись великим каменем, класи були занедбані, хоча були столики, крейду носили з глинська, підручників не було - буквар був тільки у вчителя. Дехто мав зошити, а решта писали між рядочками у будь-яких книжках. Але всіх об'єднувало одне - бажання вчитися.

Першим директором Хотінської семирічної школи Козинського району була Іваненко Єфросинія Архипівна (1946-1948 навч. роки). У школі навчалось близько 450 дітей з сіл Хотина, Гоноратки, Полуничного, Коритного. Дітей почали агітувати до вступу у піонерську і комсомольську організації. Це викликало велике обурення серед учнів та їхніх батьків. Молодшим дітям пояснювали, що коли ти - учень, то значить - піонер, а тим підліткам хто не вступив в комсомол, відмовляли у вступі в навчальні заклади. Уже тоді були створені і зареєстровані перші піонерські і комсомольські організації. Першою піонервожатою Хотинської семирічної школи була Лідія Іванівна Грановська, а згодом - Мележик Владлєна Остапівна. В ці роки вивчалась німецька мова, яку викладала Іпатюк Наталія Павлівна.

На початку 50-их років у школі працювало 13 вчителів і навчалось понад 350 дітей, під класні кімнати облаштовували всі вільні куточки, навіть кімнату за сходами на горище, де проживала техпрацівниця Оксента (село погоріло і вона не мала де жити), було виділено для математичного кабінету вчителю Солоневському Ростиславу Тимофійовичу. У зв’язку з тим, що учнів було багато то організували вечірню школу сільської молоді, широко проводились індивідуальні заняття, гостро стояло питання навчання підростаючого покоління у дусі ленінсько-сталінських ідей.

Школа стала центром культурного життя села. Директор школи Невірковець П. Ф. (1950-1951 н.р) організував драматичний гурток. За чотири місяці підготували дві вистави: „Украдене щастя” і „Пошилися в дурні”. Активну участь у художній самодіяльності брали і вчителі і учні. Неодноразово їздили виступати і в сусідні села. У школі створили учнівський і вчительський хори, якими керував Давидюк Захар Антонович.

У 1958 році розпочалось будівництво Початкової школи у с. Полуничному, завучем якої був Семенюк Степан Онисимович, а вчителькою - Молявчик Лідія Семенівна. Після закінчення цієї школи діти ходили вчитися у Хотин.

З кінця 50-х років у школі почали запроваджувати шкільну форму: коричневе плаття поверх якого зав’язували галстук і чорні (буденні), і білі (святкові) фартухи. Багато учнів - переростків ходили у вечірню школу, директором якої була Варава Ольга Іванівна. Вечірня школа проіснувала довго, а в 70-х роках її перейменували у заочну школу. Учні заочної школи (9-11 кл.) складали екзамени при створеній комісії із вчителів Хотинської восьмирічної школи. У 1959 - 1962 р. школа мала статус Хотинська середня школа.

З 60-х років почали проводити різні предметні вікторини, конкурси. У вечірній школі велась рукописна збірка „Пролісок”, куди записували кращі учнівські твори, на громадських засадах утворювались групи продовженого дня для невстигаючих учнів середніх класів. Велика увага приділялась гуртковій роботі. У школі функціонувало понад 10 гуртків: співочий, драматичний, літературний, іноземний, „Умілі руки”...

У 1968 р. з 304 учнів у гуртках було задіяно 276 учнів. Вчителі працювали у школі майже цілий день. Незважаючи на непристосованість класів, відсутність навчальних кабінетів, посібників, приладів, технічних засобів навчання, спортзалу у школі на високому рівні велось навчання і виховання підростаючого покоління. З п’ятого класу учні складали екзамени. З допомогою колгоспу (голова Зімін М. А.) директор школи Фаст Микола Никифорович побудував навчальні майстерні (тепер крамниця власниці Шарун Л. С), добудував сарай для кролів, (їх тоді розводили у школі), учні посадили шкільний сад. Школярі і вчителі часто ходили на роботу на колгоспні поля і за зароблені гроші купили телевізор, що було першою новиною у селі. Микола Никифорович умів зацікавити учнів історією рідного краю, і вони принесли йому цілу торбу крем’яних знарядь праці доби кам’яного віку. А один учень приніс меч періоду Київської Русі. Ця історична знахідка зайняла почесне місце в музеї „Козацькі могили”.

У кінці 60-х поч. 70-х молодших школярів почали приймати у жовтенята, даючи їм значок у формі п’ятикутної зірки із зображенням маленького Володі Ульянова, а третьокласників приймали у піонери. Здебільшого прийом в піонери відбувався біля обеліску „Слави”. Піонери створювали Ради піонерських дружин і щороку їздили на районний піонерський зліт „Зірниця”, де проводились такі конкурси: огляд строю і пісні, змагання по кульовій стрільбі, змагання розвідників, рух по азимуту і топографічній карті, повітряна переправа, метання гранати в ціль, цивільної оборони, юний регулювальник руху, змагання санпостів.

У кінці 60-х років відкрились колгоспні дитячі ясла, в яких у 1975 році була першою вихователькою Мельник Надія Андріївна. У них налічувалося до ста дітей. Роботу дит’ясел контролювали вчителі Хотинської школи. Найбільше цю роль виконувала Іваненко Галина Яківна.

У 1970 році широко відзначалось сторіччя з дня народження В.І. Леніна. За проведення святкового концерту педколективу і учням школи оголошено подяку.

В кінці 60-х років розпочалось будівництво нової школи. Голова колгоспу Мошкун Анатолій Васильович, директор школи Буняк Лука Павлович і прораб Червоноармійського ПМК Братащук Петро Миколайович зробили все для того, щоб у 1973 році учні перейшли навчатись у просторі і світлі класи новозбудованої школи. На відкритті школи були присутні 1-ий секретар райкому партії

Хабло М. М., 3-ій секретар райкому партії Юрчук М. С, заврайвно Гудима Є. П., інспектор райвно Мошкун М. І. Під час свята у стіну замурували лист-звернення „Майбутньому поколінню 2017 року”.

Заврайвно Гудима Євген Петрович і директор Буняк Лука Павлович створили належну матеріально-технічну базу. Школа була забезпечена новими партами, кріслами, ТЗН (телевізор, кодоскоп, фільмоскоп, діапроектор, кіноапарат „Україна”), наочним і роздавальним матеріалами. Кабінет фізики і хімії був обладнаний згідно діючих вимог: до кожної парти підведено воду і електричний струм, були наявні усі засоби для проведення програмованого навчання. Для учнів молодших класів відповідно до вікових особливостей дітей придбали спеціальні парти.

Учні і вчителі постійно працювали у полі. Для вчителів організовували суботники і недільники. За добросовісне ставлення до виконання сільськогосподарських робіт учнів і вчителів безкоштовно возили на екскурсії, а колгосп нагороджував дітей подарунками. Учасникам Новорічного свята постійно вручали призи і подарунки. Завжди урочисто відзначались чергові річниці Великої Жовтневої Соціалістичної революції, День Міжнародної солідарності трудящих. День Перемоги, 8 Березня, День народження В.І.Леніна, Новий рік. День народження Т.Г.Шевченка. До 110-ї річниці дня народження В. І. Леніна силами учнів і вчителів був засаджений парк.

З 1973 року школа перейшла на кабінетну систему навчання. Головне завдання, яке постало перед вчителями і учнями, було обладнання навчальних кабінетів. У школі почали проводити предметні олімпіади: літературні, географічні, математичні, фізичні, хімічні, історичні... Продовжувала існувати заочна школа. В 1973 році організували групи продовженого дня, які діяли до 1995 року. Для учнів, які займались у групах продовженого дня організовувалось безкоштовне гаряче харчування з розрахунку 40 коп. на день. При школі на громадських засадах був створений шкільний кінотеатр „Буратіно”. який проводив свою роботу 2 рази в тиждень. Директором кінотеатру обрали Шаруна Г. (6-А кл.), також організували штаб цивільної оборони, добровільні пожежні дружини. З 70-их років учні складали заліки.

„Готовий до праці і оборони СРСР”. У 1974 р. для учнів з сіл Полуничного і Гоноратки при Хотинській восьмирічній школі відкрився інтернат. Першим вихователем був Давидюк З. А. У цьому році створили духовий оркестр під керівництвом Яцунського Й. Д. Всі учасники були забезпечені музичними інструментами. Трудовий розпорядок школи був таким: в понеділок проводилась політінформація. у вівторок, середу, четвер, п’ятницю - ранкова гімнастика, субота - день проведення загальношкільної лінійки. У кінці 70-их р. актуальним було питання про вивчення матеріалів 25 з’їзду КПРС і 25 з’їзду КП України. Широко пропагувалась ідея світлого комуністичного майбутнього. Старші учні створили штаб експедиції „Моя Батьківщина – СРСР”. У школі діяли зали і було створено Ради залів: Атеїзму, Ленінського залу. Юного Героя. Координаційну раду залів.

З 1981 р. школа мала статус Хотинська неповна середня школа, а з 1990 р. ввелась посада організатора позашкільної і позакласної роботи, займав цю посаду Климчук С. Д.

З проголошенням незалежної України змінився зміст освіти, більше уваги почали приділяти національно-патріотичному вихованню. З 1991 року школа отримала статус Хотинська СШ. Активно почали відзначати національні і календарно-обрядові свята. Учні і вчителі школи розпочали пошукову діяльність по збереженню і відновленню національних звичаїв, традицій і обрядів нашого народу. На основі зібраного матеріалу було створено кімнату „Народознавства”. У 1993 році на добровільних засадах утворена дитяче об’єднання „Козацька республіка”. Щороку на дев’яту п’ятницю після Пасхи юні козачата заїжджаються на „Козацькі забави”, які проходять на місцях козацької слави в с. Пляшева, щоб вшанувати пам’ять козацьку і показати свою молодечу звитягу.

З метою розвитку розумних здібностей, пізнавальних інтересів, практичних та фізичних якостей дітей у 1995 році було проведено шкільний чемпіонат „Крокс”, впроваджено місячники: військово-патріотичного виховання, оборонно-масової роботи, милосердя... Почали організовуватись такі конкурси: художньої самодіяльності, декламаторів, драмгуртків, Різдвяні канікули, малюнків, художніх творів різної тематики... Старшокласники беруть участь у військово-польових зборах і грі „Заграва”. У1997 році вперше було проведено літературний тиждень присвячений сторіччю Є. Маланюка. Директор школи Яблонська Є.Т. подбала про господарську частину і естетичний вигляд школи: змінено інтер’єр коридорів і класних кімнат, зроблено поверхневу теплотрасу.

Необхідність освоєння стратегії сталого людського розвитку зобов’язує сучасну школу у III тисячолітті створити умови для розвитку і реалізації кожної особистості, здатної створювати і розвивати цінності громадянського суспільства. Свідченням інноваційного розвитку освіти в нашій державі є перехід школи з 2001 року на нові зміст, структуру, і дванадцятирічний термін навчання, введення нової системи контролю й оцінювання знань.

Зроблено перші кроки до обов’язкового вивчення іноземної мови з 2 класу, і школа постійно перебуває під пильним оком держадміністрації. Голова Радивилівської райдержадміністрації С.В. Шевченко розробив ряд освітянських програм, які дали вагомі результати і в нашій школі. Про значні успіхи такої праці свідчить те. що остаточно вирішено проблему підвозу дітей (програма „Шкільний автобус”), милує око естетика школи (програма „Озеленення школи”), діє програма „Шкільне поле”, яка дає додаткові кошти для поповнення матеріально-технічної бази школи і здешевлює харчування учнів. Під час святкування Нового 2004 року голова РДА С.В. Шевченко і начальник відділу освіти І.О. Кеда подарували школі відеоапаратуру і комп’ютери (програма „Комп’ютерний клас” і „Шкільне телебачення”), для створення медичного кабінету школу забезпечили медикаментами, вартістю 680 грн., і меблями (програма „Медичний кабінет”), створено доброчинні загони милосердя для надання конкретних соціально-побутових послуг (програма „Волонтерський рух”), прикладається максимум зусиль на виконання програми „Шкільний музей”. Взято курс на забезпечення результативності в управлінні навчальними закладами, зростання педагогічної майстерності вчителя і класного керівника. Директор школи Яблонська Є.Т. нагороджена значком „Відмінник освіти України”, О.В. Климчук зайняла 3-тє місце у конкурсі „Кращий класний керівник” (2003 р.), а вчитель Надич О.І. взяла участь у конкурсі „Вчитель року” і виборола друге місце серед вчителів біології. Найбільшою гордістю школи є те, що на районному святі „Творча обдарування -2004”, був представлений учень 10 класу Ковальчук С., який виборов перше місце з географії на IV етапі Всеукраїнської олімпіади у м. Миколаєві (вчитель Ковальчук Т.С).

Повну свободу для розкриття творчої майстерності дають творчі звіти шкіл, які дістали схвалення в очах педагогічної громадськості. Адже вони дають шанс набагато більше розкритися як педагогічному працівнику, так і колективу загалом. Найяскравіші моменти з життя нашої школи будуть представлені на творчому звіті у грудні 2004 р.

Влітку 2004 року директор школи Яблонська Є.Т. приклала максимум зусиль, щоб здійснити ремонт спортзалу. Було перефарбовано стіни, поставлено нову підлогу, закуплено захисні сітки на вікна.

Новий навчальний рік 2004-2005 розпочався гімном школи, слова і музику якого написати вчителька української мови і літератури Мельник О.В. і вчителька музики Місюрка Л.А. під керівництвом заступника директора з виховної роботи Климчука С.Д. був створений герб і прапор школи.

Творчий звіт навчального закладу у грудні 2004 року показав, що школа займає одне з найкращих місць в районі. Гостям школи було запропоновані нестандартні уроки географії (Ковальчук Т.С), біології (Надич О.І.) української літератури (Мельник О.В. і Місюрка Л.А.), виховні години „Село моє, моя колиска” (Класний керівник Климчук О.В.) „Заглянем в природу” (Кл. керівник Цимбалюк М.М.), інтелектуальна гра (Климчук С.Д.), виставка виробів із Дерева (Романюк В.М.), виступ аматорів драмгуртка (Мельник О.В.)

Цікаву програму запропонували і класоводи Романюк О.М.. Климчук В.С., Шарун Л.А. „В гості у казку” запросила дитяче об’єднання молодших школярів „Веселка”, під керівництвом педагога-організатора Лагнюк Н.С.

Роз’їхалися гості нашої школи з задушевними мелодіями пісень, які прозвучали у звітному концерті художньої самодіяльності школи під керівництвом вчительки музики Місюрки Л.А.

Принагідно педагоги, що у конкурсі „Різдвяні канікули” 2004 шкільний ансамбль виборов друге місце в районі, а виступ драмгуртка (2004 березень) - трете місце.

Не пройшов повз стіни школи і відгомін Помаранчевої революції. Ідеї правди на Майдані Незалежності відстоював вчитель Климчук В.С, Романюк О.М. і Шарун Н.С. були свідками інавгурації Президента В. Ющенка.

В честь перемоги демократії і Інавгурації президента Ющенка для жителів с. Хотина у школі був даний святковий концерт, Активними учасниками якого були вчителі: Мельник О.В.. Братащук В.Г., Шарун Л.А., Климчук О.В., Романюк О.М., Лагнюк Н.С.

Продовжує радувати своїми успіхами і учень 11 класу Ковальчук С. який, виборов III місце на Всеукраїнській олімпіаді з географії у м.Кіровограді.

25 березня 2005 року на базі нашої школи відбувся педагогічно-учнівський міст між Хотинською ЗОШ І-ІІІ ст. та Рідківською ЗОШ І-ІІ ст.

Для колег з села Рідків була проведена екскурсія в музей „Історії села і школи”, було представлено презентацію програм цільових проектів „Шкільне телебачення”, „Географічний майданчик” виставку педагогічної творчості, презентацію роботи методкабінету, де вчителі обох шкіл обмінялись досвідом роботи по впровадженню інноваційних форм і методів навчання. Були проведені спортивні змагання з волейболу учнів обох шкіл, а також інтелектуальна гра між учнями - партнерами. Вчитель хімії Надич О.І. виборола Диплом лауреата у II обласному конкурсі по впровадженню інноваційних технологій навчання у номінації „Природничі науки”.

На даному етапі педагогічний та учнівські колективи спрямують свою роботу на успішне завершення навчального року та підготовку і проведення ДПА.

Кiлькiсть переглядiв: 591

Коментарi

  • Олександр

    2012-12-03 17:05:28

    супер...